«А схиливши голову, віддав духа» (Йо 19,30).
Після трьох годин конання на хресті, внаслідок раптових болей, Ісусові Христові забракло сил; смерть надходить і оце Спаситель голову схилив на груди, відкрив уста і сконав. Альфонс на початку ставить питання: «Скажи мені, чи може не заслуговує на нашу любов Бог, який для спасіння нас від смерті вічної, сам захотів померти серед найжахливіших катувань? А однак люблять Його так небагато! Скільки таких, щоб замість любити Його, відплачують Йому зневагами! Може і ти належиш до числа тих невдячних?».
«Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа» (Лк 23,46). Це були останні слова, які Ісус промовив із синівською довірою, з цілковитим відданням на Божу волю. – І ми говорімо подібно, коли є прибиті до якогось хреста; залишмо Господу Богу в той час, щоб робив з нами, що захоче! Говорімо так особливо в годині смерті. Однак щоб ми так тоді поступали, мусимо часто до того перед тим вправлятись.
«А схиливши голову, віддав духа» (Йо 19,30). Вийди, найсвятіша душе мого Спасителя, іди і відкрий нам небо до теперішнього моменту перед нами закрите; іди, щоб показатись перед Божим Маєстатом і випросити нам пробачення і спасіння.
Душе моя, піднеси очі і дивись на того розп’ятого чоловіка. Дивись на того Агнця Божого вже пожертвуваного на вівтарі болей: подумай, що Він є улюбленим Сином Предвічного Отця, що помер з любові до Тебе. Дивись на Його відкриті рамена, щоб Тебе обійняти, на похилену голову, щоб дати тобі поцілунок миру, на відкритий бік, щоб Тебе прийняти. Що ж скажеш? Чи заслуговує на любов Бог так добрий і так люблячий? Послухай, що Твій Господь говорить до тебе з того хреста: Сину, чи більше хто на землі тебе полюбив, ніж я, що є Твоїм Богом?
Мій Ісусе, щоб мене спасти, не пожалів себе самого; споглянь отже на мене тепер з тією любов’ю, з якою колись, конаючи на хресті, на мене дивився: споглянь на мене, просвіти мене і пробач мені особливо за невдячність, якою Тебе в минулому ображав, мало думаючи про Твої страсті і про те, як мене полюбив. Дякую Тобі за світло, якого мені уділяєш, бо ж даєш мені пізнати в Твоїх ранах і покалічених членах тіла, як дуже і як сердечно мене полюбив.
Яким би був нещасливим, коли б незважаючи на те світло мав б перестати Тебе любити, або любити щось поза Тобою! Нехай помру, кажу, мій Ісусе, до Тебе враз із св. Франциском з Асижу, з любові до Твоєї любові, який з любові до моєї любові померти захотів. – О відкрите Серце мого Відкупителя, о блаженне пристановище душ люблячих, не відкидай теж прийняти до себе мою бідну душу.
Маріє, Мати болісна, поручи мене своєму Синові, якого бачиш померлого на хресті. Подивись на Його розшарпане тіло, на Божу кров за мене пролляту і пізнай з цього, як то мусить бути милим для Ісуса, коли поручиш Йому моє спасіння. Спасіння моє на тому полягає, щоб любити Ісуса і про ту любов Тебе прошу, про любов велику і вічну.
Розважання на всі дні цілого року з творів Св. Альфонса Марії Лігуорі. Том I. Зібрав О. Якуб Крістіні С. SS. R. Переклав з італійської О. Владислав Солдарський С. SS. R., Торунь 1935, с. 509-513.
Переклав з польської отець Назарій ЛАНЬКО
